Відомо: зло — це погано, а добро — добре. Але чи завжди ми робимо добро і поступаємо добре? Чи легко робити добро? Мені здається, це залежить від того, яка ти людина. Що для тебе важливіше: особистий спокій і безтурботність або турбота і занепокоєння про інших? Чи будеш ти робити добро іншому, якщо це може тебе ущемити? На ці питання можна знайти відповіді в книзі книг — Біблії. У Новому заповіті (друга частина Біблії) є притча про милосердного самарянина. У ній говориться про людину, що відправилася з Єрусалиму в Ієрихон і що потрапило в руки розбійників. Розбійники побили його, пограбували і залишили ледве живим на дорозі. Повз цю людину проходили священик, левіт і самарянин. Здавалося б, допомогти людині, що страждає, повинен був раніше інших священик.
Борг священика — допомагати страждаючим. Але священик пройшов мимо. Можливо, він поспішав на службу, боявся запізнитися і змусити себе чекати. А може бути, він подумав, що лежить на дорозі мертвий. А по іудейському звичаю того часу священикові не можна торкатися до мертвого. Для цього священика його становище в суспільстві виявилося важливіше за життя людини. Він навіть не підійшов до того, що лежало, а побачивши його, поспішив пройти мимо. Так само поступив і левіт — служитель релігійного культу. Але при цьому він підійшов до людини, що лежала, подивився і пройшов мимо. Він бачив, що людина жива і потребує допомоги. Але левіт не захотів хвилювати себе. Адже ця людина — не його родич, не його друг, не його знайомий. Самарянин же за усіма існуючими у той час правилами повинен був пройти мимо. Побитий і пограбований розбійниками був іудей. А самарянам не належало спілкуватися з іудеями. Але милосердний самарянин зглянувся над нещасним. Він не лише надав першу допомогу, перев’язавши його рани, але і відвіз його в готель. Самарянин дав гроші хазяїну готелю, щоб той піклувався про пораненого, і пообіцяв сплатити усі витрати на його лікування.
Борг священика — допомагати страждаючим. Але священик пройшов мимо. Можливо, він поспішав на службу, боявся запізнитися і змусити себе чекати. А може бути, він подумав, що лежить на дорозі мертвий. А по іудейському звичаю того часу священикові не можна торкатися до мертвого. Для цього священика його становище в суспільстві виявилося важливіше за життя людини. Він навіть не підійшов до того, що лежало, а побачивши його, поспішив пройти мимо. Так само поступив і левіт — служитель релігійного культу. Але при цьому він підійшов до людини, що лежала, подивився і пройшов мимо. Він бачив, що людина жива і потребує допомоги. Але левіт не захотів хвилювати себе. Адже ця людина — не його родич, не його друг, не його знайомий. Самарянин же за усіма існуючими у той час правилами повинен був пройти мимо. Побитий і пограбований розбійниками був іудей. А самарянам не належало спілкуватися з іудеями. Але милосердний самарянин зглянувся над нещасним. Він не лише надав першу допомогу, перев’язавши його рани, але і відвіз його в готель. Самарянин дав гроші хазяїну готелю, щоб той піклувався про пораненого, і пообіцяв сплатити усі витрати на його лікування.
Для самарянина головним в житті виявилося не почуття неприязні до іновірця, а почуття милосердя до людини, що потрапила у біду. Священикові і левіту зробити добро виявилося не під силу. Їм перешкодили їх переконання. Для священика сан виявився дорожчий, ніж людина. Для левіта дорожче виявився власний спокій. І священик, і левіт думали передусім про себе, про своє благополуччя. А ось самарянину зробити добро виявилося легко, тому що він думав не про себе, а про свого ближнього. Коли думаєш про інших, а не про себе, добро робити легко.
Комментариев нет:
Отправить комментарий